Нормативно-правові документи, які регулюють юридичні питання, пов'язані з епідемією ВІЛ/СНІД в Україні

1. Закон України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» №1972, 1992 р.;
2. Закон України «Про внесення до Закону України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» № 277 від 15.11.2001 р.;
3. Указ Президента України № 1182 від 1.11.2000 р. «Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/Сніду";
4. Указ Президента України № 461 від 22.06.2001 р. «Про оголошення в Україні 2002 року Роком боротьби зі Снідом»;
5. Указ Президента України № 741 від 28.08.2001 р. «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/Снідом»;
6. Постанова Кабінету Міністрів України № 1051 від 10.07.1998 р. «Про розмір щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або СНІД»;
7. Постанова Кабінету Міністрів України № 1642 від 16.10.1998 р. «Про затвердження порядку та умов обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними професійних обов'язків»;
8. Постанова Кабінету Міністрів України № 2026 від 18.12.1998 р. «Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та Сніду»;
9. Постанова Кабінету Міністрів України № 790 від 11.07.2001 р. «Про Програму профілактики ВІЛ-інфекції/Сніду на 2001-2003 рр.";
10. Постанова Кабінету Міністрів України № 1403 від 26.10.2001 р. «Про затвердження програм розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 рр.»;
11. Постанова Кабінету Міністрів України № 1620 від 29.11.2001 р. «Про утворення Українського фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією і Снідом»;
12. Розпорядження КМДА (Київської Міської Державної Адміністрації № 2298 від 21.12.2000 р. «Про затвердження програм профілактики ВІЛ-інфекції та Сніду р. в Києві на 2001-2005 рр..»;
13. План додаткових заходів щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/Снідом Київської міської державної адміністрації.

Законодавство України і проблема забезпечення рівності правового стану дітей у контексті ВІЛ/Сніду

У Керівних принципах щодо ВІЛ/Сніду та прав людини значна увага приділяється необхідності застосування державами законодавчих заходів, спрямованих на запобігання дискримінації та забезпечення рівності правового стану для вразливих груп населення, насамперед жінок, дітей, інвалідів, чоловіків, що мають секс з чоловіками (ЧСЧ) та інших.

Насамперед, це пов'язано з тим, що, без забезпечення повного дотримання прав людини, вразливі групи населення не мають доступу до інформації та просвіти з питань профілактики, або ж не в змозі правильно скористатися нею, і в разі інфікування ВІЛ часто не здатні впоратися з її наслідками. Саме тому вбачається доцільним, зокрема, акцентувати увагу на тому, яким чином законодавство враховує необхідність додаткового захисту вразливих груп.

Отже, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини. Всі положення цієї Конвенції імплементовані у прийнятому Верховною Радою України 26 квітня 2001 року Законі України «Про охорону дитинства». У відповідності зі ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Згідно з цією ж статтею та ст. 31 і 32 Цивільного кодексу України - малолітньою вважається особа до досягнення нею 14 років, неповнолітній – особа у віці від 14 до 18 років.

Важливе значення в контексті охорони здоров'я в цілому та ВІЛ/Сніду зокрема має те, що законодавство України передбачає обов'язкове надання дітям інформації та освіти, в тому числі і з питань, що стосуються здоров'я, прав людини і т. п. Відповідна тематика, з урахуванням вікових особливостей та здібностей дітей передбачена в типових навчальних програмах, де окреме місце відведено і питань репродуктивного здоров'я, планування сім'ї та запобігання хворобам, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/Сніду, проблем наркоманії та пов'язаних з ними ризиком.

Крім того, ст. 51 Закону України «Про освіту» серед іншого, встановлено гарантоване державою право всіх категорій населення, що здобувають освіту, на користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я, а також на захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

У законодавстві України певну увагу приділено можливості дітей і підлітків брати участь у процесі прийняття рішень з таких важливих питань, як надання згоди на медичне втручання взагалі і на добровільне тестування на ВІЛ зокрема.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров'ядля здійснення будь-якого медичного втручання (застосовувані щодо пацієнта методи діагностики, профілактики та лікування) необхідна згода пацієнта.

Однак, при цьому, зазначена норма передбачає особливі умови можливості здійснення медичного втручання щодо неповнолітніх і недієздатних осіб

Ці особливі умови полягають у тому, що відносно пацієнтів, які не досягли віку 15 років, а також визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Ст. 7 Закону України «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення» містить норму, відповідно до якої медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми при проведенні такого огляду.

Таким чином, можна говорити про те, що між зазначеними статтями „Основ...„ та цього Закону має місце певна неузгодженість щодо віку особи, з якого воно може приймати участь у вирішенні питання про надання згоди на медичне втручання. При цьому норма, закладена в ст. 43 «Основ...», є дискримінаційною за віковим цензом.

Разом з тим, відповідно ч. 3 ст. 284 нового Цивільного кодексу України (ЦК)надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, здійснюється за її згодою.

Ст. 31 і 32 ЦК України визначено, що малолітні та неповнолітні мають часткову та неповну цивільну дієздатність. І в цих статтях зазначено вичерпний перелік правових дій, що дані особи можуть здійснювати самостійно. При цьому зазначений перелік не передбачає самостійного здійснення такими особами права на медичну допомогу.

Але у ч. 2 ст. 32 ЦК зазначено, що неповнолітня особа може вчиняти правові дії, не передбачені ст. 31 і 32, за згодою батьків (усиновителів, опікунів).

Це означає, що будь-яке медичне втручання, в тому числі і тестування на ВІЛ, щодо особи у віці про 14 до 18 років може бути здійснено лише при наявності одночасного згоди як такої особи, так і його батьків (усиновителів, опікунів).

Що стосується малолітньої особи, то згоду на здійснення щодо нього будь-якого медичного втручання, в тому числі і тестування на ВІЛ, може бути здійснено лише за наявності згоди його батьків (усиновителів, опікунів).

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на Снід та медичного нагляду за ними

Медичний огляд з метою виявлення ВІЛ-інфекції в Україні проводиться згідно з правилами, визначеними Постановою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. N 2026 «Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД», які визначають умови і встановлюють порядок медичного огляду громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України.

• Ці Правила визначають умови і встановлюють порядок медичного огляду громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України. Медичний огляд проводиться з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), здійснення епідеміологічного контролю, а також надання консультацій, медичної та психосоціальної допомоги ВІЛ-інфікованим.

Медичний огляд громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України або яким надано статус біженців, здійснюється безкоштовно.

• Медичний огляд проводиться добровільно.
• За бажанням особи, яка звернулася до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду, такий огляд може бути проведено анонімно.

Медичний огляд проводиться анонімно у кабінетах довіри чи за направленням медичного працівника, до якого звернулась особа, яка потребує медичного огляду. Медичний працівник зобов'язаний проконсультувати обстежувана особа щодо процедури обстеження, його ймовірних результатів, шляхів поширення ВІЛ-інфекції та засобів індивідуальної профілактики.

• Після медичного огляду медичний працівник закладу охорони здоров'я, в якому проведено огляд, інформує обстежену особу у порядку, встановленому МОЗ, про результати медичного огляду. Якщо результат обстеження підтверджує наявність ВІЛ-інфекції, обов'язком медичного працівника є надання інфікованій особі психологічної підтримки шляхом роз'яснення її прав і обов'язків, ознайомлення із заходами індивідуальної профілактики для запобігання інфікуванню контактних осіб, можливостями медичного і соціального нагляду, а також попередження про кримінальну відповідальність за завідоме поставлення в небезпеку зараження та зараження іншої особи (осіб) ВІЛ.

ВІЛ-інфікована особа зобов'язана письмово засвідчити факт одержання зазначеної інформації та попередження, після чого його направляють до лікувально-профілактичний заклад для диспансерного нагляду та надання медичної допомоги.

• Медичний огляд на ВІЛ-інфекцію проводиться шляхом забору крові або інших біологічних рідин, що направляються до спеціальної лабораторії діагностики СНІД.
• Медичний огляд неповнолітніх віком до 18 років і осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, може проводитися на прохання чи за згодою їх законних представників, які мають право бути присутніми під час такого огляду.
• Медичний працівник має додержуватися конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованість особи чи захворювання на Снід. Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлює МОЗ.
• Особи, які пройшли медичний огляд на виявлення ВІЛ-інфекції, мають право на їх вимогу отримати довідку про його результати. Порядок видачі довідки та її зразок затверджує МОЗ.
• Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів крові (її компонентів) та донорів інших біологічних рідин, клітин, тканин та органів людини.
• Реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на Снід здійснюється лікувально-профілактичними установами після проведення медичного огляду, встановлення діагнозу та стадії розвитку ВІЛ-інфекції.
• Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на Снід громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІД за визначенням МОЗ.
• Медичний огляд вагітних за їх згодою проводиться під час взяття їх на облік або перед пологами шляхом обстеження на наявність антитіл до ВІЛ. У разі якщо дані про медичний огляд вагітної відсутні або дитина народжена ВІЛ-інфікованою жінкою, обов'язковому дослідженню на антитіла до ВІЛ підлягає пуповинна кров новонародженого.

В подальшому обстеження цієї дитини проводиться з інтервалом 3 місяці від дня народження протягом 18 місяців. Наявність антитіл до ВІЛ протягом цього строку є підставою для встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції у дитини. У разі зникнення антитіл до ВІЛ у період до 18 місяців з дня народження дитини її обстежують додатково через 3 місяці після отримання негативного результату. Якщо під час додаткового обстеження антитіла не виявлені, дитина вважається неінфікованою.

1 2 Наступна »

Як сказати сексуальному партнерові про свій ВІЛ-статус?

Більшості людей з ВІЛ складно сказати партнерові про «позитивні новини». Це може стати головною перешкодою для сексуального життя ВІЛ-позитивного. У багатьох є негативний досвід, коли їх приймали кохані, друзі або члени сім'ї. Саме тому часто люди готові на що завгодно, лише б уникнути фрази: «Я – ВІЛ-позитивний»... Однак при побудові серйозних відносин неминуче настане момент, коли про ВІЛ-статус потрібно буде повідомити.

Є різні шляхи розкриття ВІЛ-статусу. В деяких випадках, наприклад, знайомлячись по Інтернету, ви робите це ще до того, як зустрінете потенційного партнера. В інших випадках ви можете повідомити про ВІЛ-статус людині, з яким вже зустрічаєтеся. Деякі воліють зробити це до того, як у них були сексуальні контакти, інші – коли всі вже «далеко зайшло».

Залежно від цілей і вашої нинішньої ситуації ви можете використовувати різні стратегії для того, щоб налагодити особисте життя. Ось тільки деякі з них, які можуть виявитися корисними.

1. Обітницю утримання. Деякі люди вибирають утримання, нехай навіть тимчасове, і не тільки, щоб уникнути розкриття свого ВІЛ-статусу. Багатьом потрібно спочатку примиритися з цим, «вилікуватися емоційно». Хоча утримання і обмежує статеве життя, воно розширює межі для нових емоційних і духовних зв'язків.
2. Секс: випадково і без зобов'язань. Деякі уникають емоційного контакту із-за можливого ризику відторгнення, займаючись випадковим сексом, тому що вважають, що при подібних обставинах немає необхідності розкривати свій ВІЛ-статус, хоча, в переважній більшості випадків, люди з ВІЛ намагаються навіть з випадковими партнерами практикувати безпечний секс. Проблема «випадкового» сексу у тому, що дуже часто швидкоплинні стосунки переростають у щось більше, і в цьому разі людині доведеться вибирати – повідомити все-таки про ВІЛ, або розлучитися, не пояснивши причини. Однак, якщо у вас були небезпечні сексуальні контакти, зробити визнання стає найбільш складно, так як паралельно доведеться консультувати партнера з питань ризику і тестування.
3. Знайомства по оголошенню. Інтернет-служби знайомств, в яких можна вказати свій ВІЛ-статус, надають можливість шукати людей з ВІЛ, охочих познайомитися. Більшість ВІЛ-позитивних, в першу чергу, думають не про цнотливість і не про «випадковий» секс, а про можливості приєднатися до компанії, в якій спочатку не потрібно приховувати свій ВІЛ-статус. Люди просто намагаються як можна більше спілкуватися з ВІЛ-позитивними (в медичних центрах, на групах взаємодопомоги тощо), сподіваючись, що рано чи пізно зустрінуть того, хто їм потрібен. Головна проблема такого виду знайомств – у вас набагато менше вибору, і пошук може затягнутися на невизначений термін. Крім того, ваше серце може не приймати ВІЛ-статус потенційного партнера в розрахунок, і, в кінцевому підсумку, ви можете випадково зустріти того, кого завжди шукали, поза всяких спеціальних служб. У цьому випадку вам, швидше за все, доведеться планувати розкриття ВІЛ-статусу.
4. Зустріти когось особливого.

Якщо ви хочете, щоб партнер вас прийняв, то спочатку прийміть себе самі. Перестаньте відчувати провину чи сором за те, що у вас ВІЛ. Ви той, хто є, і ви заслуговуєте на любов і щастя, ви гідні поваги з боку партнера.

Будьте доступні. Ваш ідеал не з'явитися з нізвідки, як «восьме чудо світу». Розширюйте коло своїх знайомств, намагайтеся спілкуватися з різними людьми. Використовуйте всі можливості, щоб стати частиною суспільства і знайти нових друзів. Чим більше у вас вибору, тим краще.

Фліртуйте, а не «знімайте». Перш за все, скажіть «ні» своєї боязкості. Фліртувати – це не те ж саме, що «зняти» кого-то за допомогою пари сексуальних натяків. Це тонка справа, що дозволяє вам і партнерові розкривати свою індивідуальність, розмовляти або просто насолоджуватися товариством один одного. При флірті ви робите один одному невинні знаки уваги, показують ваш сексуальний, а не просто дружній інтерес. Флірт вас ні до чого не зобов'язує, але при цьому дає можливість оцінити людину по достоїнству, добре провести час і звикнути до думки про можливі сексуальні стосунки.

Як сказати про це новому партнерові? Перед тим, як розповісти партнерові про свій статус, подумайте, як би ви самі хотіли дізнатися про ВІЛ на початковому етапі: за чашкою кави, прогулюючись по парку або, може бути, в ліжку після тривалого пристрасного поцілунку? Уявіть, що ніщо не може корінним чином вплинути на рішення вашого партнера. З іншого боку, чим раніше ви обговоріть все, що стосується вашого статусу, тим більше часу і волі буде у вашого партнера, щоб тверезо оцінити свою готовність ризикнути своїми почуттями або здоров'ям заради продовження відносин. Питання про ВІЛ-статус, піднятий на початковому етапі розвитку відносин, може допомогти вам з партнером зміцнити довіру один до одного. Одне дослідження показало, що у 70% ВІЛ-позитивних, розкрили свій ВІЛ-статус, відносини стали ще більш близькими, ніж раніше. Так що і у такого важкого досвіду, як розкриття, є свої плюси. Щоправда, гарантій того, що розкриття ВІЛ-статусу призведе до позитивного результату, теж немає. Завжди є ризик бути знедоленим, але потрібно навчитися визнавати, що цей ризик – частина життя ВІЛ - позитивних, і треба дозволити іншим людям відмовлятися від відносин з вами, незалежно від причини, з якої вони це роблять. Можливо, ви просто ще не зустріли відповідної людини.

Не завжди у людей є можливість відкрито говорити з партнером. У наш час люди стрімко переходять від першого побачення до інтиму, і для ВІЛ - позитивних це може бути складністю.

Якщо ви ВІЛ - позитивні, то ваш статус як би підштовхує вас розповісти розповідати найбільш значущі речі про себе на ранній стадії відносин. ВІЛ - негативний людина може відкласти свої «скелети в шафі» до того, як відносини стануть по-справжньому близькими. А ваш «плюс» відразу стає наріжним відносин, і не факт, що вам буде комфортно балансувати на такому хиткому фундаменті. У такому випадку вам буде простіше спочатку вимостити дорогу ваших відносин, а потім перейти до ВІЛ.

Законодавство України, що регулює якість і доступність лікарських засобів, виробів медичного призначення і відповідну захист прав споживачів від ВІЛ

Законодавство України передбачає досить детальне регулювання процесу забезпечення якості та безпеки лікарських засобів і виробів медичного призначення. Насамперед, ці питання регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я та Законом України «Про лікувальні засоби», а також низкою прийнятих на забезпечення їх виконання нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Згідно ст. 49 Конституції України, медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я повинна надаватися безоплатно.

Відповідно до ч. 3 статті 12 Закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД громадянам України, іноземцям та особам без громадянства здійснюється на загальних підставах у порядку, встановленому законодавством та відповідними міжнародними договорами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 зазначеного закону ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД громадяни України, серед іншого, мають право на безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування будь-якого наявного у них захворювання, засобами особистої профілактики.

Крім цього, законодавство України передбачає цілий ряд інших додаткових заходів і механізмів, спрямованих на забезпечення доступності лікарських засобів і виробів медичного призначення, в тому числі тих, які безпосередньо пов'язані з профілактикою та лікуванням ВІЛ/Сніду.

По-перше, зареєстровані в Україні відповідні антиретровірусні препарати, а також цілий ряд імуномодуляторів, антибактеріальних препаратів включені в:

• Національний перелік основних (життєво необхідних) лікарських засобів і виробів медичного призначення (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України Від 16.11.01 № 1482);
• а також, до Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади охорони здоров'я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів (затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.03 № 169).

Крім того, в даному наказі відповідним структурам доручено забезпечити контроль за використанням бюджетних коштів установами охорони здоров'я на закупівлю необхідних лікарських засобів відповідно до затвердженого ним Переліку.

По-другене менш важливим є те, що в ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено звільнення від оподаткування цим податком операцій з продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні, а також операцій по наданню послуг охорони здоров'я.

Послуги, пов'язані з профілактикою та лікуванням ВІЛ/Сніду, інших хвороб, що передаються статевим шляхом, не становлять винятку зазначених вище правил.

По-третєне менш важливо, що Законом України «Про митний тариф України» для переважної більшості лікувальних засобів (в тому числі і для ВІЛ/Сніду) встановлено нульові або досить низькі пільгові та повні ставки ввізного мита. Це стосується:

• тест-систем для діагностики ВІЛ;
• дозованих і розфасованих для роздрібної торгівлі лікарських засобів антиретровірусної терапії;
• презервативів;
• одноразових шприців та ін.

До цього варто додати, що ч. 1 ст. 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу» гуманітарна допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, у грошовій або натуральній формі (крім підакцизних товарів), яка надається, ввозиться, пересилається в Україну, звільняється від оподаткування.

Це особливо важливо, враховуючи те, що деякі лікарські засоби (зокрема, антиретровірусні препарати) в Україні практично не виробляються або внаслідок дефіциту бюджетних коштів за рахунок державних асигнувань не закуповуються. Так що в цілому, в контексті ВІЛ/Сніду той блок національного законодавства, що регулює якість і доступність лікарських засобів, виробів медичного призначення і відповідну захист прав споживачів, - відповідає сучасним міжнародним стандартам і не вимагає яких-небудь принципових змін.

В даному випадку ключем до вирішення проблеми забезпечення доступності відповідного ліків та виробів медичного призначення для всіх тих, хто їх потребує, є не зміна законодавства, а забезпечення адекватного фінансування потреб системи охорони здоров'я в цілому і програм у сфері боротьби з ВІЛ/СНІД зокрема.

10 причин, чому права людини повинні займати центральне місце у глобальній боротьбі зі Снідом

Підготовлена Інститутом "Відкрите суспільство" декларація підтверджує, що зараз більш ніж коли-небудь права людини повинні займати центральне місце в глобальній боротьбі з ВІЛ і Снідом. У декларації наводяться десять причин, чому права людини повинні займати центральне місце у глобальній боротьбі зі Снідом.

Перша причина. Без дотримання прав людини не вдасться забезпечити загальнодоступність послуг

У 2006 році лідери країн світу взяли на себе зобов'язання "докладати всіх необхідних зусиль для досягнення до 2010 року мети загального доступу до комплексних програм профілактики, лікування, догляду і підтримки". Проте як і раніше послуги в області Сніду в найменшій мірі доступні саме тим, хто їх найбільше потребує:

Жінки і дівчата стикаються з повсякденною дискримінацією та насильством на ґендерної грунті, в тому числі у шлюбі, що підвищує передачу їм ВІЛ і перешкоджає отриманню інформації та послуг.

Діти і молодь позбавлені безперешкодного доступу до інформації про ВІЛ, статевого освіти, навчання життєвим навичкам, а також педіатричні форм антиретровірусних препаратів.

Групи, що піддаються кримінальному переслідуванню, такі, як чоловіки, що вступають у статеві стосунки з чоловіками, люди, що вживають наркотики, і секс працівники, позбавлені доступу до послуг у сфері ВІЛ через дискримінації та насильства, часто з-за поліції і суддів, які застосовують закони, спрямовані проти мужолозтва, наркотиків і проституції.

На всіх регіональних і національних консультаціях про загальний доступ, подібні фактори називають серед головних перешкод, які заважають загального доступу. Але, незважаючи на це, в національних відповідні заходи по боротьбі зі Снідом фактично відсутні політичні зобов'язання, фінансування та програми, спрямовані на подолання цих перешкод.

Друга причина. Гендерна нерівність підвищує уразливість жінок перед ВІЛ, причому найвищі темпи поширення інфекції спостерігаються зараз серед жінок і дівчаток в найбільш уражених епідемією країнах

Сьогодні на частку жінок припадає майже половина всіх випадків ВІЛ-інфекції в світі та більшість випадків ВІЛ у країнах Африки на південь від Сахари. Причиною є підлегле становище жінок у політичній, соціальній, економічній та сексуальній сферах, закріплене в законах і глибоко вкорінене в культурі та практиці. Дискримінація, стигма і насильство також є повсякденними умовами існування багатьох жінок, що живуть з ВІЛ.

У багатьох країнах національні закони обмежують право жінок володіти, успадковувати і розпоряджатися власністю. Жінки страждають від нерівності в доступі до освіти, кредитами, зайнятості та можливості отримання розлучення. Правова і соціальна нерівність робить жінок економічно залежними від чоловіків, що позбавляє їх можливості розірвати стосунки, в яких вони не можуть відмовитися від сексу або наполягати на використанні презервативів. Жінки часто впадають в убогість після смерті чоловіка або розірвання шлюбу, коли їх перспективи та можливості настільки звужуються, що їм доводиться надавати сексуальні послуги, щоб вижити, або вони потрапляють в ситуації, коли умови проживання або роботи ставлять у небезпеку сексуального або фізичного насильства. Кожен з цих факторів збільшує ризик передачі ВІЛ жінкам.

Насильство щодо жінок є глобальною епідемією і сприяє високим темпам поширення ВІЛ серед жінок. Вступаючи у статеві відносини з примусу, у жінки збільшується ймовірність передачі ВІЛ, ніж у результаті сексу за взаємною згодою. З-за насильства або острах піддатися насильству жінки не наважуються проходити обстеження на ВІЛ, наполягати на використанні презервативів і розкривати свій ВІЛ-статус сексуальним партнерам. У багатьох країнах зґвалтування в шлюбі, як і раніше, не вважається злочином. Навіть там, де насильство щодо жінок специфічно заборонено законом, дотримання таких законів нерідко не забезпечується на практиці. У багатьох країнах в пережили зґвалтування або сексуальне насильство жінок майже немає надії на справедливий розгляд і відшкодування збитку через неадекватність розслідування таких злочинів, а також через упередженість та корумпованості судової влади. Пережили сексуальне насильство в більшості випадків недоступна постконтактна профілактика передачі ВІЛ-інфекції.

Для багатьох жінок, які живуть з ВІЛ та уразливих перед цим захворюванням, система охорони здоров'я залишається місцем, де вони не стільки отримують лікування і допомогу, скільки стикаються з упередженнями та дискримінацією. Повноцінних служб з охорони репродуктивного здоров'я - а вони становлять основу профілактики ВІЛ-інфекції серед жінок і дівчат, як і раніше, вкрай недостатньо, а доступ до них обмежений законами і практикою у всіх регіонах світу. Жінки піддаються цькуванню і насильства, коли стає відомо, що вони живуть з ВІЛ, тому жінки воліють не проходити обстеження на ВІЛ і не звертатися за лікуванням. Завагітнівши, жінка з ВІЛ часто стикається з тим, що медпрацівники засуджують і звинувачують її, замість того, щоб запропонувати лікування, ефективно попереджує передачу вірусу від матері дитині.

Третя причина. Права та потреби дітей та молоді часто ігноруються у заходи боротьби з ВІЛ, хоча саме вони в багатьох країнах найбільшою мірою порушені епідемією

Оральний секс та ВІЛ

Питання, чи можна інфікуватися ВІЛ, займаючись незахищеним оральним сексом, ставлять дуже часто. Оральний секс з використанням презерватива, як правило, викликає відразливі почуття у багатьох. Однак варто ризикувати?

Кожна людина сама несе відповідальність за своє здоров'я і робить вибір на основі своєї поінформованості про способи передачі ІПСШ (інфекцій, що передаються статевим шляхом) і ВІЛ, можливі небезпеки тієї чи іншої поведінки. Якщо ваш партнер не говорить вам, що він ВІЛ - позитивний, це не означає, що у нього немає ВІЛ. Якщо він виглядає «пристойною людиною» або «достатньо здоровим», це теж не дає ніяких гарантій щодо його ВІЛ – статусу, а також відсутність ІПСШ. Ймовірно, дуже багатьом людям хотілося б почути, що цей вид сексу безпечний. Ми припускаємо, що ви вже знаєте про шляхи передачі вірусу, і пропонуємо вам, використовуючи ці знання, ще раз подумати про можливу небезпеку та засоби захисту при заняттях оральним сексом.

Інфікуватися ВІЛ при оральному сексі можнахоча цей вид сексу безпечніше, ніж незахищений анальний секс (активної чи пасивної ролі). Однак чи можете ви завжди з упевненістю сказати, що у вас не кровоточать ясна, не запалені слизові оболонки рота і горла? Наскільки регулярно ви відвідуєте стоматолога? У випадку, якщо у вас кровоточать ясна, запалена слизова оболонка ротової порожнини, болить горло або ви відчуваєте, що застудилися, краще уникати незахищеного орального сексу. Те ж саме стосується періоду загоєння ясен, після видалення зуба, пломбування, чищення зубів від нальоту і зубного каменю або інших процедур у зубного лікаря. Не рекомендується чистити зуби за 2 години до і після орального сексу, так як зубною щіткою можна пошкодити ясна, тим самим, створивши вхідні ворота для інфекцій. Не всі використовують презерватив для орального сексу, але це добровільний вибір кожного. Важливо пам'ятати, що крім ВІЛ – інфекції існують і інші інфекції. Багато захворювання передаються при незахищеному оральному сексі. Наприклад, таким чином передаються збудники гепатитів В і С. Інфікуватися ними у багато разів легше, ніж ВІЛ. Гепатитом можна заразитися через незахищений оральний або анальний секс, а також риммінг (орально-анальний контакт).

Ризик передачі ВІЛ-інфекції від жінки до жінки досить невисокий, але це не означає його відсутність. Є повідомлення про можливість інфікування ВІЛ при незахищених сексуальних контактах жінок з жінками. Рекомендується уникати орального сексу з жінкою в менструальний період або одразу після менструації, оскільки саме з кров'ю найчастіше переносяться збудники вірусних інфекцій. Основні інфекції серед жінок, що мають сексуальні контакти з жінками, крім небезпеки ВІЛ, це: вагінальний кандидоз (молочниця); вірусний папиломатоз, що викликає появу бородавок і виразок на геніталіях; вірус генітального герпесу (HSV -2); трихомоніаз; гепатити А і С. Можливе зараження такими інфекціями як хламідіоз, гонорея і сифіліс.

Для безпечного орального сексу в цивілізованих лесбійських громадах практикують використання латексних аркушів/серветок. На жаль, в аптеках України вони не продаються, але їх можна знайти в стоматологічних клініках. Латексні листи можна замінити розрізаним уздовж презервативом або харчовою плівкою (її використовують для упаковки продуктів). Для безпечного орального сексу можна використовувати «сухі кондоми», без змащення.

Чоловік, що живе з ВІЛ

Як це, жити з ВІЛ-інфекцією? Молодий чоловік ділиться своєю історією.

Олег, 28 років, проживає в Києві. Він дозволив використовувати в статті своє справжнє ім'я. Чому? Йому здається, що якщо він відмовиться від анонімності, його послання надасть більш сильний вплив на інших.

Ось історія Олега:

«У мене виявили ВІЛ в травні минулого року. На роботі я здавав кров в якості донора, а потім мені передзвонили з банку крові і сказали, що з моїми аналізами виникли проблеми. Вони сказали мені зв'язатися з департаментом охорони здоров'я, де мене запросили здати кров ще раз.

Новина про те, що я ВІЛ-інфікований стала для мене дуже болючою. Прокидаючись, я насамперед думав про це, ця ж думка була останньою, з якою я засинав. Бувало, на секунду забудеш про це, а потім ця думка різко б'є тебе під дих з новою силою.

Іноді я думаю, що мені потрібно пам'ятати про старість, про пенсійний внесок. Потім приходять думки, що не варто про це хвилюватися, я все одно так довго не проживу. В цілому, це добре, що мені відомі всі факти про мою хворобу. Лікуючий лікар завжди підкреслює, які ефективні сучасні ліки, говорить, що медицина багато чого досягла за останні 20 років.

Я відразу ж почав приймати лікування. Спершу провів невелике розслідування: дізнався, які ліки, з якими побічними ефектами можу зіткнутися. Я цілком довіряю вибору мого лікаря. Зараз я приймаю препарати реятаз, відекс, віреад, эмтрива і норвір. Коли настав перший день мого лікування, я зі своїм хлопцем відвідував його батьків за містом. Начитавшись про побічні ефекти у вигляді нудоти та діареї, я був до смерті наляканий. Але все пройшло чудово. Ніяких розладів я не відчув. Досі я не відчував ніяких побічних ефектів.

Ліки я приймаю раз на день, відразу після пробудження. Деякі люди говорили мені, що іноді пропускають прийом ліків. Але я знаю, що мова йде про моє життя, це допомагає мені пам'ятати про лікування.

Зараз мені доводиться приймати ліки раз в день, сподіваюся протриматися на них так довго, як у мене вийде. Коли прийде час перейти на нові медикаменти, я впораюся. Я довіряю оптимістичним прогнозом свого лікаря, це мене дуже надихає.

Ми з хлопцем разом вже 4 роки. Коли я дізнався про свій діагноз, мені було дуже важко йому зізнатися. Зрештою, я розповів йому все, а на наступний день результати його тестування на ВІЛ виявилися негативними. Тепер безпечний секс для нас дуже важливий.

У мене був період, коли я зовсім втратив інтерес до сексу. Я усвідомлював, що саме секс став причиною того, що я заразився. Тому я повністю втратив до нього інтерес і хотів би викреслити його зі свого життя. Тепер, коли я прийшов до розуміння того, що таке ВІЛ, я знаю, як не заразити інших, тому поступово повертаю в своє життя інтимні стосунки, за що мені дуже вдячний мій хлопець».

Як це, жити з ВІЛ-інфекцією? Молодий чоловік ділиться своєю історією.

«Безпечний секс. Мені приємно бачити, що все більше людей починають практикувати, що реклама інформує нас про ВІЛ і безпечний секс. Мені здається, підлітки сприймають ВІЛ так, як колись сприймав його я сам. Тоді мені здавалось, що ця проблема ніколи не торкнеться мене. Коли дізнаєшся, що ти ВІЛ-позитивний, це по-справжньому відкриває тобі очі на світ.

Найгірша річ, пов'язана з ВІЛ – соціальне клеймо. Я, за великим рахунком, нікому про це не говорив, крім мого хлопця і лікуючого лікаря. Природно, я не зізнався рідним. В цьому і полягає клеймо для хворих на Снід та ВІЛ-позитивних. Багато людей вважають, що якщо ви ВІЛ-позитивний, значить у вас СНІД. ВІЛ стає частиною вашого повсякденного життя. З часом ця думка перестає бути настільки гнітючою. Ти розумієш, що життя продовжується, а все, що ти можеш зробити, щоб допомогти собі – це приймати ліки і вітаміни, підтримувати фізичну форму і вести здоровий спосіб життя.

Навіть той день, коли я дізнався про свій ВІЛ-статус, не змінив мого оптимістичного погляду на життя. Я намагаюся думати про хороше. Це дуже важливо. Я зрозумів, що негативний вплив на мене надає статистика, а я не хочу бути частиною статистики. Я сказав собі, що якщо Богу було завгодно нагородити хворобою саме мене, а не якого-небудь новонародженої дитини, то це мій хрест і мені його нести, але це не означає, що зі мною щось не в порядку.

Моє послання іншим наступне: якщо ви буде ігнорувати ВІЛ, він від цього не зникне. Це дуже поширене захворювання. Воно не пов'язане з підлогою або орієнтацією. Люди повинні бути обережними і стежити за тим, що вони роблять.