Епідемічний висипний тиф (typhus exanthematicus) - гостре гарячкове риккетсіозних захворювання, що характеризується ураженням дрібних судин, головного мозку, токсикозом, поширеною розеолезно-петехіальні висипки. Захворювання частіше спостерігається у віці від 20 до 40 років, рідше - в літньому віці і зовсім рідко - у дітей. Кілька частіше хворіють чоловіки.

Етіологія і патогенез Викликають висипний тиф рикетсії Провацекада Роха-Ліма. Джерелом захворювання і резервуаром рикетсії є хвора людина, а переносником їх від хворого до здорового - платтяна (іноді головний) воша. Вона заражається від хворого на тиф людини, а потім, при укусі здорових, через свої фекалії поширює рикетсії при расчесе шкіри. Після інкубаційного періоду, що триває 10-12 днів, починається гарячковий період захворювання, що супроводжується генералізованим токсико-паралітичним ураженням мікроциркуляторного русла, особливо вираженим у довгастому мозку, що веде до падіння артеріального тиску. Ці явища посилюються, коли в результаті впровадження в ендотелій дрібних судин і розмноження в ньому рикетсії розвивається генералізований васкуліт з переважним ураженням центральної нервової системи, особливо довгастого мозку і шкіри. На висоті гарячкового періоду (на 2-3-го тижня хвороби) у зв'язку з поразкою довгастого мозку можуть розвиватися порушення ковтання і дихання (бульбарні явища). Поширені васкуліти у поєднанні з розладами нервової трофіки знижують стійкість тканин, у хворих легко виникають некрози тканин, пролежні. Ураження симпатичної нервової системи і наднирників підсилюють гіпотонію, супроводжуються порушенням серцевої діяльності, яка може призвести до летального результату.

Патологічна анатомія. Основні зміни при висипному тифі виявляються тільки за допомогою мікроскопа. При розтині трупів померлих від висипного тифу діагноз можна поставити тільки приблизно. На шкірі виявляються сліди висипу у вигляді плям і крапок коричневого та червоного кольору. Особливо характерно наявність кон'юнктивальної висипки, яка постійно наголошується на 2-4-му тижні хвороби. Речовина мозку повнокровне, м'які оболонки тьмяні (серозний менінгіт), селезінка збільшена (маса її 300-500 м), м'яка, повнокровна, тканина її дає невеликий зішкріб пульпи на розрізі. В інших органах відзначаються дистрофічні зміни.

При мікроскопічному дослідженні органів, особливо ЦНС і шкіри, виявляються зміни капілярів і артеріол, характерні для сыпнотифозного васкуліту. Спочатку спостерігають набухання, деструкцію, злущування ендотелію і формування тромбів (пристінкових або обтуруючих). Потім наростає проліферація ендотелію, адвентициальных і периадвентициальных клітин, навколо судин з'являються поодинокі лімфоцити і нейтрофіли; в стінці судин розвивається вогнищевий некроз. Зміни в судинах можуть варіювати як по інтенсивності, так і по ступені участі проліферативних, некробіотичні або тромботичних процесів. Виходячи з цього, виділяють декілька видів сыпнотифозного васкуліту: бородавчастий ендо-васкуліт, проліферативний заскулит, некротичний заскулит. Часто можна говорити про сыпнотифозном деструктивно-проліферативному эндотромбоваскулите. Слід зазначити, що вогнища ендо - і периваскулярнои інфільтрації мають вигляд вузликів, які були вперше виявлені при висипному тифі в ЦНС Л. В. Поповим (1875). В подальшому вузлики визнані найбільш характерними. для висипного тифу утвореннями і названі сыпнотифозными гранульомами Попова.

Сыпнотифозные гранульоми виявляються у всіх системах і органах, за винятком печінки, селезінки, лімфатичних вузлів і кісткового мозку, але будова гранульом і характер васкулітів різні в різних органах. У головному мозку гранульоми окружаются широкою зоною проліферуючих клітин мікроглії (глиогранулематоз судини). У шкірі в освіті гранульоми беруть участь ендо - і перителий капілярів і адвентициальные клітини артеріол і венул, а також навколишні посудину лімфоїдні клітини, поодинокі нейтрофильь Просвіт судини в центрі сформованої гранульоми, як в мозку, так і в шкірі, розпізнається з працею або зовсім губиться в масі проліферуючих клітин. У симпатичної нервової системи сыпнотифозные гранульоми утворюються так само, як і в головному мозку.

Висипнотифозна висип (екзантема) з'являється в шкірі на 3-5-й день гарячкового періоду хвороби. Морфологічно вона характеризується описаними вище змінами судин мікроциркуляторного русла і дрібних артерій з утворенням гранульом. При переважанні некротичних васкулітів у шкірі можуть з'являтися геморагії (петехії), що зазвичай спостерігається при важкому перебігу висипного тифу. У головному мозку сыпнотифозные вузлики утворюються зазвичай на 2-му тижні і зникають на початку 6-го тижня захворювання. Вони виявляються в мосту і ніжках мозку, підкоркових гангліях, довгастому мозку (особливо часто на рівні нижніх олив), задньої частки гіпофіза. У білій речовині півкуль великого мозку вузлики відсутні. Крім того, в тканини головного мозку спостерігаються гіперемія, стази, периваскулярні (головним чином перивенозные) муфти з плазматичних клітин, вогнищева проліферація мікроглії. Альтеративные зміни нервових, клітин не досягають великою мірою. На підставі цих змін можна говорити про розвиток при висипному тифі енцефаліту, який поєднується з серозним менінгітом.

У симпатичній нервовій системі розвиваються запальні зміни з утворенням вузликів і інфільтратів з лімфоїдних клітин, гіперемія, нервові клітини піддаються значним змінам - сыпнотифозный ганглионит. Запальні явища виявляються і в периферичній нервовій системі - неврит.

Серце при висипному тифі уражається постійно, що виражається розвитком дистрофічних змін міокарда або інтерстиціального міокардиту, який проявляється в осередковій, рідше дифузної, інфільтрації строми плазматичними клітинами, лімфоцитами, утворенням гранульом. Вираженість міокардиту може бути різною. Артерії великого, середнього і дрібного калібрів при висипному тифі часто втягуються в процес: спостерігаються некроз ендотелію, іноді сегментарні некрози м'язової оболонки, що веде до пристеночному або обтурирующему тромбозу та розвитку локальних гемодинамічних порушень: гангрени кінцівок, вогнищ некрозу у головному мозку, сітківці ока.

В ендокринних залозах спостерігаються різні зміни. У щитовидній залозі розвивається межуточное запалення, в наднирниках - ендо - і периваскулиты, тромбоэндоваскулиты, типові для висипного тифу. Крім того, у тканині надниркових залоз спостерігаються вогнища некрозу, крововиливи в мозковому шарі. В інших органах можуть зустрічатися проміжні гистиолимфоцитарные і плазмоклеточные інфільтрати, крововиливи.

Ускладнення висипного тифу різноманітні і пов'язані зі змінами судин і нервової системи. Часто розвиваються трофічні порушення. У шкірі від невеликого тиску виникають вогнища некрозу на виступаючих ділянках шкіри, пролежні. При пригніченні секреції слинних залоз у зв'язку з поразкою шийних симпатичних гангліїв створюються умови для розвитку вторинної інфекції: розвиваються гнійні паротит і отит, закінчуються сепсисом. При підшкірних ін'єкціях ліків з'являються вогнища некрозу Підшкірного жиру - олеогранулемы (некроз жиру може відбуватися спонтанно). В результаті порушень кровообігу (васкуліти) і в зв'язку з ослабленням діяльності серця (міокардит) розвиваються бронхіт, пневмонія.

Смерть при висипному тифі настає внаслідок серцевої недостатності або від ускладнень. Найбільша летальність відзначається у людей старше 40 років. Висипний тиф у дітей протікає легко і дає невелику летальність.

Численні дослідження останнього десятиліття свідчать про важливу роль запалення у розвитку і прогресуванні серцевої недостатності (СН) [1]. В якості потенційного індуктора запалення при СН розглядають бактеріальний ендотоксин, який вивільняється в результаті транслокації бактерій через набряклу і ишемизированную стінку кишечника [11].

Одним з ключових медіаторів, опосередковуючи провоспалительную активність ендотоксину, є його рецептор на моноцитах CD14. CD14 існує в двох формах – мембранної та розчинної. Мембранна форма постійно експресується на поверхні моноцитів, макрофагів, нейтрофілів, хондроцитів, В-лімфоцитів та інших клітин. Зв'язування ендотоксину CD14 c подальшим формуванням высокоаффинного рецепторного комплексу з Toll-подібних рецептором 4 запускає активацію моноцитів, цитокіновий каскад, регулює апоптоз, взаємодію лейкоцитів та ендотелію. Ендотоксин також індукує відщеплення позаклітинного домену CD14 з утворенням розчинної форми цього рецептора (sCD14). Крім моноцитів, значна кількість sCD14 продукують гепатоцити. sCD14 постійно присутня в циркуляції і проявляє властивості острофазового білка [2].

При помірній і вираженій СН (III–IV функціональний клас (ФК) за NYHA) виявлено посилення експресії CD14 моноцитами [5]. Підвищені рівні sCD14 у пацієнтів з СН асоціюються з більш вираженою діастолічною та систолічною дисфункцією міокарда лівого шлуночка і є предиктором виникнення смерті [4, 10, 13]. А поліморфізм гена CD14 визначає ризик розвитку СН [9]. Участь СD14 в реалізації прозапального потенціалу ендотоксину при СН підтверджується тим, що антитіла до CD14 інгібують продукцію фактора некрозу пухлини a ex vivo в крові хворих СН [7].

Є дані, що свідчать про те, що CD14 залучений в патогенез захворювань, що обумовлюють розвиток СН. Цей рецептор, ймовірно, грає роль в ініціації та прогресуванні атеросклерозу, розвитку атеротромботических ускладнень [14]. СD14 бере участь у регуляції чутливості тканин до інсуліну і може визначати розвиток ожиріння та цукрового діабету (ЦД) 2-го типу [3]. Не можна виключити, що експресія СD14 при СН залежить від її етіології, а підвищення рівнів sCD14 може бути одним з факторів, що визначають патогенетичну зв'язок інсулінорезистентності з СН.

Мета роботи – дослідження взаємозв'язків sCD14 з інсулінорезистентністю при прогресуванні серцевої недостатності у хворих на ішемічну хворобу серця з цукровим діабетом 2-го типу і без нього.

Матеріал і методи

Обстежено 72 пацієнта з ішемічною хворобою серця (ІХС) і СН II–IV ФК, з них 34 пацієнта з ЦД 2-го типу та 38 – без ЦД. З пацієнтів із ЦД у 16 хворих була СН II ФК, у 18 – СН III–IV ФК. Серед хворих без ЦД у 18 була СН II ФК, у 20 – СН III–IV ФК. Контрольна група включала 15 практично здорових осіб у віці (47, 27±1, 92) року. Клінічна характеристика обстежених хворих представлена в табл. 1. Всі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у дослідженні. В обстеження не включали хворих з рівнем глікозильованого гемоглобіну понад 10 %, анемією, нирковою недостатністю, недавніми (до 10 діб) епізодами гострої СН, гострим коронарним синдромом протягом попередніх 3 міс, запальними захворюваннями в стадії загострення, пароксизмальними тахикардиями, екстрасистолічної аритмією, хронічними обструктивними захворюваннями легенів, окклюзирующими захворюваннями судин нижніх кінцівок.

Для визначення sCD14 використовували імуноферментні набори Diaclone (Франція). Інсулін досліджували в плазмі крові за допомогою імуноферментних наборів DRG (Німеччина). Для кількісної оцінки ступеня вираженості інсулінорезистентності використовували математичну модель гомеостазу (Homeostasis Model Assessment – HOMA) з визначенням індексу HOMA-IR за формулою (1).

HOMA-IR= (інсулін натще (мкод/мл) · глюкоза натще (ммоль/л)) /22, 5 (1).

Рівні загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) визначали ферментативним методом. Рівні холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ) розраховували за формулою W. T. Friedewald (1972).

Статистичний аналіз проводили з використанням програми статистичної обробки даних Statistica (StatSoft Inc, США).

Результати та їх обговорення

Групи пацієнтів із ЦД та без нього не відрізнялися за віком, статтю. Індекс маси тіла і окружність талії у хворих з ЦД були трохи більші, ніж у хворих без ЦД, але відмінності недостовірні. Практично у всіх хворих діагностована гіпертонічна хвороба, 52, 63 % пацієнтів без ЦД і 52, 94 % пацієнтів із ЦД перенесли в минулому інфаркт міокарда. Зіставну частку в порівнюваних групах склали хворі з постійною формою фібриляції передсердь. За гемодинамічних показників, ФК СН і фракції викиду лівого шлуночка значущих відмінностей не встановлено.

При включенні в дослідження всі хворі отримували ацетилсаліцилову кислоту (75-100 мг/добу), інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту у порівнюваних дозах (еналаприл у дозі 5-20 мг/добу або лізиноприл у дозі 5-20 мг/добу). Бетаадреноблокатор бісопролол у дозі 2, 5-5 мг/добу приймали 19 (50 %) хворих без ЦД та 16 (47, 05 %) – з СД. 18 (47, 36 %) пацієнтів без ЦД та 15 (44, 12 %) з СД отримували діуретики (гідрохлоротіазид та/або фуросемід). Дигоксин у дозі 0, 125-0, 250 мг/добу був призначений 3 хворих без ЦД і 2 хворим з ЦД. Крім того, пацієнти з ЦД приймали метформін в дозі 1000-1700 мг/добу і/або гліклазид у дозі 30-60 мг/добу.

При порівнянні ліпідних показників у хворих з ЦД виявлено більш низькі рівні ХС ЛПВЩ (Р<0, 05), рівні ЗХС, ХС ЛПНЩ і ТГ відрізнялися недостовірно. Однак у хворих без ЦД рівень ТГ був у межах цільових значень, а у хворих з СД цей показник помітно перевищував цільовий рівень.

У хворих з СД при СН II ФК рівень sCD14 був більше, ніж у контрольній групі (Р<0, 05). При СН III–IV ФК концентрація sCD14 збільшувалася незначно порівняно з такою при СН II ФК (Р>0, 05; табл. 2). У хворих без ЦД при СН II ФК зростання вмісту sCD14 було дещо меншим, ніж у хворих з ЦД (Р>0, 05), і в порівнянні з контролем не досягало рівня значущості (Р>0, 05). На відміну від хворих з ЦД, у пацієнтів без ЦД наростання тяжкості СН супроводжувалося достовірним збільшенням концентрацій цього запального маркера (Р<0, 05 порівняно з СН II ФК) (див. табл. 2). При цьому, як і у хворих з СН II ФК, істотних відмінностей між хворими з ЦД та без нього не встановлено. У хворих з ЦД рівень sCD14 негативно корелював з фракцією викиду лівого шлуночка – r=-0, 42, Р<0, 05, а у пацієнтів без ЦД достовірних взаємозв'язків sCD14 з фракцією викиду не виявлено.

Таким чином, у хворих з ІХС та ЦД 2-го типу рівень sCD14 підвищується вже при початкових проявах СН і має негативну зв'язок з фракцією викиду лівого шлуночка, тоді як, за даними літератури, рівні sCD14 у хворих з ЦД без серцево-судинних захворювань не відрізняються від таких у здорових осіб [6]. У пацієнтів без ЦД концентрація sCD14 істотно збільшується тільки при вираженій СН.

Рівні інсуліну та HOMA-IR у хворих з СН ІІ ФК без ЦД підвищувалися недостовірно порівняно з групою контролю (див. табл. 2). При СН III–IV ФК ці показники зростали в більшій мірі. Однак цей приріст був статистично значущим тільки в порівнянні з групою контролю (Р<0, 05). У хворих з СН II ФК і СД рівень інсуліну та HOMA-IR були більше, ніж в контрольній групі (Р<0, 05), а показник HOMA-IR був вище, ніж у хворих з СН ІІ ФК без ЦД (Р<0, 05). У хворих з СН III–IV ФК і СД ці параметри істотно збільшувалися: рівні інсуліну та HOMA-IR були достовірно більше, ніж у хворих з СД при СН II ФК (Р<0, 05) та у пацієнтів з СН III–IV ФК без ЦД (Р<0, 05).

При корреляционном аналізі у хворих без ЦД виявлено достовірні взаємозв'язки між рівнями sCD14 і вмістом інсуліну та HOMA-IR. У хворих без ЦД в цілому рівень sCD14 негативно корелював c рівнем інсуліну (r=-0, 48, Р<0, 05) та HOMA-IR (r=-0, 49, Р<0, 05). У хворих з СН II ФК достовірних кореляцій не встановлено. У хворих з СН III–IV ФК сила кореляційних зв'язків була більше, ніж в цілому по групі: з інсуліном – r=-0, 55, Р<0, 05, з HOMA-IR – r=-0, 56, Р<0, 05.

У хворих з СД кореляції виявлені при HOMA-IR менше медіани, яка склала 7, 53. Рівень sCD14 негативно корелював лише з HOMA-IR – r=-0, 51, Р<0, 05, з вмістом інсуліну будь-яких взаємозв'язків не встановлено.

Таким чином, у хворих з СН без ЦД гіперінсулінемія і наростання інсулінорезистентності при прогресуванні СН пов'язані з підвищенням рівнів sCD14. У пацієнтів з СД sCD14 був пов'язаний тільки з HOMA-IR, але ця асоціація не залежала від тяжкості СН і була виявлена тільки у пацієнтів з відносно невеликим ступенем інсулінорезистентності.

Ліпідів сироватки крові можуть грати важливу роль в регуляції біоактивності ліпополісахариду при СН. Всі ліпідні фракції (ЛПНЩ, ЛПВЩ, фракції, багаті тригліцеридами) здатні зв'язувати і нейтралізувати ендотоксин, що призводить до зменшення експресії моноцитами CD14 [12]. Ми провели порівняльний множинний лінійний регресійний аналіз залежності між sCD14 і липидными показниками у хворих з СН з ЦД та без нього.

У хворих з СД отримана модель характеризувалася високим ступенем достовірності (Р<0, 00014) і пояснювала більш 76 % мінливості sCD14 (коефіцієнт детермінації R2=0, 76349958). Була встановлена достовірна взаємозв'язок показника sCD14 з усіма липидными фракціями: несподівано позитивна (коефіцієнт b>0) – з рівнем ЗХС і негативна (коефіцієнт b<0) – з ХС ЛПВЩ, ТГ, ХС ЛПНЩ (табл. 3). При цьому найбільший вплив чинив ХС ЛПНЩ, для якого коефіцієнт b був максимальним.

У хворих без ЦД регресійна залежність була недостовірною (Р>0, 05). При цьому спрямованість асоціацій між sCD14 і ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПВЩ, ТГ носила такий же характер, як і у хворих з ЦД.

Отримані результати свідчать про те, що у хворих з СН і СД, на відміну від хворих без ЦД, ЛПНЩ, ЛПВЩ та ліпіди крові, багаті тригліцеридами, відіграють важливу роль в регуляції секреції sCD14, пригнічує його продукцію. У нашому дослідженні у хворих з СН і СД у порівнянні з пацієнтами без ЦД виявлено тільки одне достовірне відмінність – більш низький рівень ХС ЛПВЩ (див. табл. 1). З іншого боку, однією з особливостей дисліпідемії при ЦД поряд з кількісними змінами ліпідних фракцій є і якісні зміни – збільшення процентного вмісту малих щільних ЛПНЩ. Можливо, цими (кількісними – зниження ХС ЛПВЩ, і якісними – малі щільні ЛПНЩ) відмінностями ліпідних фракцій і можна пояснити виявлене нами підвищення sCD14 у хворих з СД вже при початкових проявах СН.

Таким чином, за даними нашого дослідження, при СН у хворих з ІХС виявлено збільшення концентрації sCD14 як у осіб із супутнім ЦД 2-го типу, так і без нього. При цьому sCD14 слід розглядати не тільки як маркер активації імунної системи бактеріальними ендотоксинами. Патогенетичне значення sCD14 при СН може визначатися тим, що помірне підвищення рівнів sCD14 посилює эндотоксининдуцированную активацію моноцитів, макрофагів, нейтрофілів [15]. sCD14 опосередковує активацію липополисахаридами ендотеліальних, епітеліальних і гладком'язових клітин, які експресують на своїй поверхні CD14 або експресують його в невеликих кількостях [2].

Разом з тим, у хворих з СД характер асоціації sCD14 c тяжкістю СН, інсулінорезистентністю, липидными фракціями суттєво відрізнявся від такого у хворих без ЦД. Ці відмінності можуть вказувати на різну патогенетичну значимість, різні механізми регуляції секреції цієї молекули і, отже, на гетерогенність запальних процесів при розвитку СН у хворих з ЦД та без нього.

Це припущення узгоджується з консенсусом експертної групи з проблеми запалення при СН, яка була створена Асоціацією серцевої недостатності Європейського товариства кардіологів у зв'язку з невдалими результатами клінічних випробувань декількох протизапальних стратегій при СН [8]. Нейтральні і навіть негативні підсумки багатоцентрових рандомізованих клінічних досліджень антицитокиновой та імуномоделюючої терапії при СН не заперечують значимість запалення в патогенезі СН. Але відповідно до резюме експертної групи ідея про загальну запальному механізмі, який характеризує різні форми СН, видається нереалістичною. Припускають, що в патогенез діабетичної, ішемічної, гіпертензивної СН можуть бути залучені різні запальні процеси. І для розробки адекватних протизапальних підходів необхідно визначення специфічних запальних механізмів при різних формах СН.

Висновки

У хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2-го типу рівень sCD14 підвищується вже при початкових проявах серцевої недостатності і негативно співвідноситься з фракцією викиду лівого шлуночка. У пацієнтів без цукрового діабету істотне збільшення концентрації sCD14 відбувається тільки при вираженій серцевій недостатності.

У хворих з ішемічною хворобою серця без цукрового діабету гіперінсулінемія і наростання інсулінорезистентності при прогресуванні серцевої недостатності асоціюється з підвищеними рівнями sCD14. У пацієнтів з цукровим діабетом sCD14 був пов'язаний тільки з HOMA-IR незалежно від тяжкості серцевої недостатності при відносно невеликій ступеня інсулінорезистентності.

При цукровому діабеті, на відміну від хворих без нього, ліпопротеїни низької та високої щільності та ліпіди крові, багаті тригліцеридами, мабуть, грають важливу роль в регуляції секреції sCD14 при серцевій недостатності, сприяючи зменшенню його продукції.

Література

1.Волков в. І., Серік С. А. Иммуновоспаление і серцева недостатність // Журнал АМН України. – 2008. – Т. 14, № 2. – С. 248-267.

2.Bas S., Gauthier B. R., Spenato U. et al. CD14 is an acute-phase protein // J. Immunol. – 2004. – Vol. 172, № 7. – P. 4470-4479.

3.Cani P. D., Amar J., Iglesias M. A. et al. Metabolic endotoxemia initiates obesity and insulin resistance // Diabetes. – 2007. – Vol. 56, № 7. – P. 1761-1772.

4.Chrysohoou C., Pitsavos C., Barbetseas J. et al. Chronic systemic inflammation accompanies impaired ventricular diastolic function, detected by Doppler imaging, in patients with newly diagnosed systolic heart failure (Hellenic Heart Failure Study) // Heart Vessels. – 2009. – Vol. 24, № 1. – P. 22-26.

5.Conraads V. M., Bosmans J. M., Schuerwegh A. J. et al. Intracellular monocyte cytokine production and CD 14 expression are up-regulated in severe vs mild chronic heart failure // J. Heart Lung Transplant. – 2005. – Vol. 24, № 7. – P. 854-859.

6.Fernandez-Real J. M., Lуpez-Bermejo A., Castro A. et al. Opposite relationship between circulating soluble CD14 concentration and endothelial function in diabetic and nondiabetic subjects // Thromb. Haemost. – 2005. – Vol. 94, № 3. – P. 615-619.

7.Genth-Zotz S., von Haehling S., Bolger A. P. et al. The anti-CD14 antibody IC14 suppresses ex vivo endotoxin stimulated tumor necrosis factor-alpha in patients with chronic heart failure // Eur. J. Heart Fail. – 2006. – Vol. 8, № 4. – P. 366-372.

8.Heymans S., Hirsch E., Anker S. D. et al. Inflammation as a therapeutic target in heart failure? A scientific statement from the Translational Research Committee of the Heart Failure Association of the European Society of Cardiology // Eur. J. Heart Fail. – 2009. – Vol. 11, № 2. – P. 119-129.

9.Kruger S., Graf J., Merx M. W. et al. CD14 gene -260 C/T polymorphіsm is associated with chronic heart failure // Eur. J. Intern. Med. – 2005. – Vol. 16, № 5. – P. 345-347.

10.M. Rauchhaus, Doehner W., Francis D. P. et al. Plasma cytokine parameters and mortality in patients with chronic heart failure // Circulation. – 2000. – Vol. 102, № 25. – P. 3060-3067.

11.Sandek A., Anker S. D., von Haehling S. The gut and intestinal bacteria in chronic heart failure // Curr. Drug Metab. – 2009. – Vol. 10, № 1. – P. 22-28.

12.Sandek A., Utchill S., M. Rauchhaus The endotoxin-lipoprotein hypothesis – an update // Arch. Med. Sci. – 2007. – Vol. 3, № 4A. – P. 81-90.

13.Satoh S., Oyama J., Suematsu N. et al. Increased productivity of tumor necrosis factor-alpha in helper T cells in patients with systolic heart failure // Int. J. Cardiol. – 2006. – Vol. 111, № 3. – P. 405-412.

14.Shimada K., Daida H., Ma-Krupa W. et al. Lipopolysaccharide, CD14 and Toll-like receptors: an emerging link between innate and immunity atherosclerotic disease // Future Cardiol. – 2005. – Vol. 1, № 5. – P. 657-674.

15.Van Amersfoort E. S., Van Berkel T. J., Kuiper J. Receptors, mediators, and mechanisms involved in bacterial sepsis and septic shock // Clin. Microbiol. Rev. – 2003. – Vol. 16, № 3. – P. 379-414.

В. І. Вовків, С. А. Серік.

ДУ "Інститут терапії ім. Л. Т. Малої АМН України", р. Харків.

Борис Скачко

Лікар, фітотерапевт

Вітаміни, як і мікроелементи – це каталізатори різних обмінних процесів в організмі. При наявності достатніх кількостей обмін речовин протікає оптимально. Недолік окремих вітамінів і мікроелементів призводить до специфічного перекосу обмінних процесів і унікальному порушення стану організму. Як виникає весняний авітаміноз. У літньо-осінній період року в організм потрапляє більше свіжої рослинної їжі, він насичується вітамінами, макро - і мікроелементами. Вони не тільки використовуються в обміні речовин, але і накопичуються в печінці. І профілактика весняного авітамінозу починається ще влітку і восени. Забезпеченням функцій печінки.

При недостатньому надходженні з продуктами у весняний період витрата переважає над надходженням і виникає дефіцит. Але не тільки з цієї причини. У запобіганні та усуненні весняного авітамінозу важливо економне використання наявних запасів вітамінів, макро - і мікроелементів. Тобто необхідно застосувати зберігаючі вітаміни технології. Вони, як і енергозберігаючі технології для промисловості, дозволять ефективно та з найменшими витратами працювати і організму людини.

Що мається на увазі?

Оптимізація стану нервової системи.

Регулярний прийом фитосорбентов.

Підсилення дезінтоксикаційної функції печінки, детоксикаційної функції нирок.

Зміна рухової активності.

Контроль стану кишечника (шлунково-кишкового тракту).

Встановлення режиму харчування.

Корекція харчового раціону.

Оптимізація стану нервової системи.

Нервова система – основний регулятор обмінних процесів в організмі. І весняна депресія часто невіддільна від весняного гіповітамінозу та гипомикроэлементоза. Що важливо – не стримувати свої почуття, емоції, а оптимально їх контролювати. Відома східна приказка, згідно з якою лише необізнана людина сердиться, а мудрий – розуміє причини проблем. Необхідно направляти основні зусилля не на наслідки, а на причини виникаючих проблем. І нервова система перестане працювати в стресовому режимі, зменшиться видаткова частина. Робота у форсованому режимі завжди призводить до передчасного зношування організму.

Регулярний прийом фитосорбентов.

Що дають фитосорбенты (фитоклин тощо) – активно збирають в кишечнику різноманітні токсини. У звичайних умовах організм на знешкодження токсинів (окислювачів) витрачає антиоксиданти (антиокислювачі). І прийом фитосорбентов, зберігаючи антиоксиданти, пом'якшує прояви деяких авітамінозів – зменшується брак в організмі як мінімум вітамінів А, Е, С, Р.

Фітосорбент фитоклин є джерелом рослинних полісахаридів (пектинів, клітковини) – основний живильного середовища для сапрофітної мікрофлори кишечника. І в організмі «з'являються» продукти життєдіяльності сапрофітної мікрофлори – вітаміни групи В, вітамін К.

Т. к. полісахариди лікарських рослин є обмінними сорбентами – вони замість токсинів віддають в організм різноманітні мікроелементи і вітаміни, збагачуючи тим самим харчовий раціон.

Зміст фитоклине мінеральної композиції з цеолітами значно розширює спектр сорбційної здатності. А наявність сапонітів покращує всмоктування продуктів травлення з кишечника в кров.

Підсилення дезінтоксикаційної функції печінки, детоксикаційної функції нирок.

Регулярний прийом фитосорбента фитоклин дозволяє зменшити токсичне навантаження на дезінтоксикаційну функцію печінки з боку кишечника. Тобто зв'язування токсинів в найнебезпечнішому вогнищі інтоксикації в організмі. Поліпшення складу мікрофлори кишечника, створення умов для розвитку сапрофітної мікрофлори – і посилюється конкурент для найбільш токсичних патогенних мікроорганізмів. А посилення гепатопротекторної функції печінки значно підвищує бар'єр на шляху в організм для прорвалися з кишечника токсинів.

Зміна рухової активності.

Чим активніший спосіб життя веде людина, тим більше витрачається корисних речовин на забезпечення м'язової роботи. І весняний авітаміноз загострюється. Який вихід? Застосувати диванно-кабінетний спосіб життя. І збільшити навантаження на серцево-судинну систему, а з часом загострити і патологію суглобів. Але краще використовувати менш витратний для організму шлях активізації кровотоку – заняття на спірально-вихровому тренажері. З його допомогою активується кровотік в організмі без витрат фізичних і дефіцитних навесні емоційних зусиль. Кров розносить засвоєні поживні речовини і забезпечує високу працездатність організму.

Контроль стану кишечника (шлунково-кишкового тракту).

Фитоклин не тільки зв'язує токсини в кишечнику, покращує склад кишкової мікрофлори, але і може використовуватися в системі для видалення гельмінтів і найпростіших з організму. Ситуацію можна ігнорувати, але в благополучній Європі визнається 30-50% ураження населення гельмінтами і найпростішими. На Україні (за офіційними даними)– не більше 5%. Для частини паразитів фитоклин самостійно створює несприятливі умови. Але краще застосувати в комплексі з іншими протипаразитарними засобами.

Встановлення режиму харчування.

Щоб всі компоненти продуктів харчування могли повноцінно засвоюватися – вони повинні надходити в певному ритмі. Що забезпечує найбільш повне засвоєння – режим харчування стабільні годинник. При цьому чоловіки до 50-60 років повинні харчуватися не рідше 4-х разів на добу, а жінки – 5-6. Після 60-ти років – незалежно від статі режим харчування не рідше 6 разів на добу. При наявності серцево-судинних захворювань незалежно від віку – 7 разів на добу. Одноразово приймається порція їжі при цьому пропорційно зменшується. І порція на 1 разів не повинна перевищувати тієї кількості, яка уміщається в двох щільно зімкнутих долонях. Т. к. площа долоні – це прив'язка до поверхні тіла – приблизно 1%.

Корекція харчового раціону.

Введення в організм власне антиоксидантів. З такою метою можна використовувати найрізноманітніші засоби. Це і збереглися до весни овочі і фрукти, особливо заморожені в сезон масового збору влітку і восени. Це і домашня консервація – соління, варення, джеми, повидло. Перетерті з цукром фрукти до весни практично не містять вітамінів (цукор – дуже сильний окислювач) і після Нового року можуть служити лише джерелом мікроелементів.

Не слід забувати про концентраторах багатьох антиоксидантів – цибулі і часнику. Як можна посилити їх антиоксидантну активність – пророщувати на вікні. В з'являється зеленій частині дуже багато мікроелементів (залежать від якості грунту), вітамінів.

Багато рослин в природі також допоможуть в боротьбі з весняним авітамінозом. Це і черемша (цибуля ведмежа), і з'являються паростки топінамбура. За першим листочків кульбаби можна визначити, де знаходяться цілющі коріння. А, з часом, коли листові розетки кульбаби стануть більшими – можна використовувати в салатах і листя. Щоб прибрати гіркоту – необхідно обдавати окропом.

Не можна забувати і про концентраторі вітаміну С – плодах шипшини. Тільки для збереження в них вітамінів плоди необхідно розміщувати не в термос, а готувати відвар. Тобто готувати на киплячій водяній бані не менше 30 хвилин і приймати через 10-15 хвилин після приготування. Проціджувати обов'язково через 4-6 шарів марлі, щоб видалити волоски. Більш цінно – приготування відвару з плодів чорної смородини. Їх, на відміну від плодів шипшини, можна з'їсти. Як полівітамінних засобів можна використовувати БАД имувит, антионк, які мають полівітамінної активністю.

Квітучі навесні плодові рослини (абрикос, вишня, яблуня, груша) ваблять як джерело вітамінів. Ви навряд чи відчуєте прилив сил – в них міститься глікозид аллоксан блокує реабсорбцію (зворотне всмоктування) багатьох речовин з первинної сечі. І організм втрачає не тільки глюкозу, але й інші необхідні компоненти.

Не слід намагатися наситити свій організм вітамінами і мікроелементами через вживання парникових овочів і фруктів, тобто з'являються не по сезону. Вони, крім вітамінів, природним чином утримують і використовуються для стимуляції росту хімічні речовини. Одне тільки вміст нітратів здатне перевести гемоглобін еритроцитів у недієздатну форму. І порушити забезпечення обміну речовин киснем – основним окислювачем, завдяки якому відбувається переробка продуктів харчування.

Міцного Вам здоров'я. І розумного до нього відношення.

Борис Скачко, лікар (Київський медичний інститут), фітотерапевт, автор 20 опублікованих книг і брошур, більше 200 популярних і 40 наукових статей за темами: фітотерапія, валеологія, дієтологія, здоровий спосіб життя.

http://www.biolife.com.ua/vesenniy-avitaminoz-kak-predotvratit-i-ustranit.html

Борис Скачко

Лікар, фітотерапевт, автор 20 книг і брошур

Багато хто вважає, що якщо застілля без ранкового похмілля – вечір не вдався. Це не зовсім так. Ранкове похмілля залежить від декількох причин. Відповідно можна використовувати рекомендації для запобігання або зменшення похмільного синдрому. Так від чого ж залежить з'явиться це стан середнього роду – похмілля?

В першу чергу – від кількості випитого алкоголю. Вірніше від співвідношення кількості випитого з можливостями Вашого організму. Якщо Ви можливості своєї печінки і організму в цілому піддали занадто сильному випробуванню – він має право давати збої.

У другу чергу – від змішування напоїв і страв за святковим столом. Багатьом комбінаціям присвоєні красиві імена: «кривава Мері», «адміральський чай», «лейтенантский кави», «північне сяйво» і т. п. Але за кожним назвою стоять певні наслідки.

У третю чергу – від якості випитого алкоголю. Чому якість стоїть на третьому місці? Тому що якщо алкоголь був дуже неякісний – ранкове похмілля Вам загрожувати не буде. Вам доведеться тісніше познайомитися зі співробітниками найближчого відділення токсикології або реанімації. Але якщо Ви пили не сурогат алкоголю – все буде залежати від тих супутніх компонентів, які вкладав виробник в напій для надання йому специфічного смаку.

Як запобігти похмілля?

Щоб регулювати прийняті градуси і оптимальний стан – дивіться статтю на нашому сайті «Як за новорічним столом не опинитися під столом».

Що не варто змішувати?

В першу чергу високоградусний алкоголь і газовані напої. Вуглекислий газ активно дратує слизові і прискорює всмоктування алкоголю в кров. З таким темпом не всякий організм зможе впоратися.

Напої різних виробників можуть надати небажану дію. Тому в цьому питанні необхідно проявляти стійкість.

Якщо не вийшло – приймайте фитосорб для зв'язування небажаних організму компонентів в кишечнику.

За 1-2 години до сну – склянка свіжоприготованого зеленого чаю або соку фреш з яблук, апельсинів, лимонів, грейпфрута у співвідношенні 3:2:1:3.

Вранці – стакан журавлинного або брусничного морсу, холодець в гарячому вигляді, але без м'яса і овочів. Якщо не піднявся артеріальний тиск – зменшити симптоми похмілля можна з допомогою свіжоприготованого зеленого чаю в гарячому вигляді.

З лютого 2008р. очікується вихід серії Бадів за сімейними рецептами лікаря Скачко, в тому числі і для безпечного вживання алкогольних напоїв. Не пропустіть. Заходьте на сайт – завжди щось нове, цікаве, пізнавальне.

http://www.biolife.com.ua/kak-vstretit-utro-bez-pohmelya.html